Світ, якого немає, але в який всі повірили

Соціальні мережі грають із людьми в різні ігри. Одні знаходять тут підтримку, утіху, однодумців, інші ж — розчарування та безнадійність.

Хтось дивиться на фотографії щасливої сім’ї й плаче, тому що в нього немає сім’ї або щастя в сім’ї. І не розуміє бідолаха, що моменти напруги є в кожній родині, навіть у цій, здавалося б, ідеальній та щасливій. Одна секунда зафіксована на фото не є щастям чи правдою.

Хтось дивиться на безліч подарунків та квітів, які отримує подруга, і не розуміє, чому їй чоловік не дарує такого. «Що я роблю не так?» — запитує себе. А подруга, можливо, сама собі це все купує, бо потрібна картинка. Потрібно ж відповідати певним стандартам.

Хтось підсів на дорогі сумки та вбрання, тому що, виставляючи їх, утверджується у своїй значущості. Увесь світ має спостерігати за оновленням його гардеробу та писати захоплені коментарі. Це те, що живить людину. Щоправда, цього вистачає ненадовго. Закінчилася доза уваги — терміново треба запостити нову порцію.

Хтось їде на відпочинок лише тому, що сусіди вже втретє з’їздили, а ми ще жодного разу. І потрібно обов’язково туди ж чи в краще місце, так щоб усі вмерли від заздрості.

За бортом щастя

Набачившись різного в «чужих городах», ти зі смутком дивишся на свій будинок, де немає бежевих меблів із відтінком слонової кістки. Ти дивишся на кухню, де мало місця, на дитячу кімнату, де стоїть старе ліжечко. Дивишся на спальню, де стоять меблі, які тобі дісталися від мами. Ти дивишся на подвір’я, де немає кавового столика для сніданку. Ти дивишся на дітей, які не хочуть постійно позувати на камеру. Ти дивишся на чоловіка, який не має бізнес-імперії, кубиків на животі та білих костюмчиків для інстаграма. Ти розумієш, що не вписуєшся в це все. Ти залишаєшся за бортом нібито щасливого життя.

Згодом зростає незадоволення власним життям та сім’єю, яке виливається на близьких. У всіх, здається, усе ідеально: вони красиві, вони посміхаються, їм весело, їм легко, усе виходить… А в нас не так.

Руйнування ілюзій

Та якби ви знали, скільки зрад, болю, порнографії, замазаних синців під цими красивими картинками… Скільки коштує ця секунда щастя в інстаграмі для багатьох…

Найважливіше, треба розуміти, що всі пости та сториз людей — це вибіркові сюжет. Люди вибірково показують одну тисячну зі свого реального життя. Зазвичай показують позитивне, гарне. Мало хто показує, як вони лаються з чоловіком чи з дітьми. Але практично завжди показують, як дітки гарно співають, грають, прибирають чи читають.

Ось і створюється певне уявлення в людей, що реальне життя — це яскраві неповторні моменти, де все красиво й позитивно. Але… Це не так. За кадром багато болю, невпевненості, комплексів, страхів, конфліктів, хворобливих стосунків. Це життя, яке проживає дуже багато людей, більшість, і віруючі люди зокрема. Це реальне життя зі сльозами радості та горя. З неприбраним іноді будинком та невипраним одягом. Це реальне життя жінок та чоловіків, які працюють і чогось не встигають.

Говоріть правду

Ілюзорне зображення «світу, якого немає» породжує іншу проблему. Сформований позитивний образ соцмереж ізолює людей від себе справжніх і один від одного. Ми закриваємося від того, щоб реально говорити правду один одному. Якщо в тебе проблеми, ти не підеш шукати поради, допомоги й молитовної підтримки в людини, у якої все ідеально, адже вона тебе не зрозуміє. А вона, можливо, сама проживає величезні потрясіння, але просто вміло ховає це все під масками, фільтрами, посмішками тощо. Тож сталося те, що ми втратили ниточку довіри один до одного, почавши грати за запропонованими цим світом правилами.

«Говоріть кожен правду до свого ближнього», — каже Біблія. Кожна картинка, пост, сториз — це ваш голос. Наскільки він відповідає справжньому стану вашої душі та вашої сім’ї?

• Краще не сказати, ніж спотворити або вигадати те, чого немає.

• Краще промовчати, ніж писати коментар, бо всі пишуть.

• Краще відписатися, якщо, надивившись, ви почуваєтеся погано.

• Краще залишитися вірним своїм внутрішнім цінностям, ніж загратися та втратити свою цілісність.

«Велике надбання бути благочестивим і задоволеним у всьому». Так пише Біблія. Це складно, коли твоє «хочу» неймовірних розмірів. Велика мудрість — зосередити увагу на внутрішній атмосфері свого будинку, своєї родини, на стосунках, де всі не просто гарно сфотографовані, а всі щасливі, усі почуті, усі прийняті. Ось де щастя.

Так хочеться жити у світі реальних людей, а не вигаданих сюжетів. Хочеться, щоб люди не боялися відкриватися й могли отримувати допомогу. Але це саме собою не станеться. Потрібно змінювати тенденції та жити згідно зі Словом більше, ніж відповідати трендам «світу, якого немає».

Сила щирості

Якось слухала пастора Сергія Вінковського. Він розповідав, як перед служінням уранці посварився з дітьми та дружиною. Доїхали якось до зібрання, кожен дивився у свій бік. Вийшли з машини, вдали, що все добре, мовчки пішли до церкви. І ось конфлікт: йому проповідувати за хвилину, а всередині боротьба. Дивитись у зал та бачити очі дружини й дітей, які порівнюватимуть слова його проповіді з його словами вдома, не дозволяла совість.

«Усе, що я зараз скажу в проповіді, не принесе ніякої користі», — подумав він, підвівся й розпочав свою проповідь зі слів вибачення перед своєю сім’єю.

Яка чесність та сміливість! Та як мало ми чуємо реальної правди про практичне християнське життя…

Може, я чогось і не розумію, але особисто мене надихають не єлейні проповіді, свідчення, а життєві, де є поразка та перемога. Де людина не боїться показати, що вона жива, що теж падає, теж учиться вставати. І саме це дає надію слухачеві: я також зможу, якщо він зміг.

Виносити сміття з дому — це нормально. Але оскільки цього не прийнято робити, то люди поринають у дуже поганий стан — у лицемірство, яке суворо засуджується Писанням.

Конфлікт двох апостолів

Ця ситуація не залишає нікого байдужим. Апостол Павло вживає щодо Петра термін, який Христос використовує щодо фарисеїв, — лицемір. Павло ніколи не дозволяв собі удавання, подвійної гри навіть зі своїми. Адже можна було б на вушко шепнути Петру, не при всіх. Але завданих збитків від лицемірства Петра зазнали й інші, тому це залишилося в Євангелії на віки.

«Коли Петро прийшов до Антіохії, то я особисто протистав йому... Разом із ним лицемірили й інші юдеї, тож навіть Варнава був захоплений їх лицемірством» (Гал.2:11–13).

Три форми лицемірства

Слово «лицемір» означає «той, хто носить маску», «актор». По суті, це бажання видати себе за того, ким ти не є. Ось певні різновиди лицемірства.

1. Показна поведінка — прикриває нещирість, зловмисність удаваною щиросердістю, доброчесністю.

У релігійному контексті за цим ховається егоїстична особистість, зациклена на собі, яка шукає визнання за рахунок показної праведності. Їй властива гонитва за становищем та позицією. Вона потребує багато уваги, поваги та лаврів.

Часто вона виглядає переконливо щирою, тому що людина дуже цього бажає. Розпізнати підступ тут іноді важко, бо шкура овеча, а всередині — вовк. Йому потрібна гарна картинка, гарне ім’я, гарна репутація та пристойне служіння Богові.

2. Поведінка, яка не відповідає внутрішньому стану душі, думкам, переконанням, стану совісті, бажанням, почуттям.

Так діє роздавлена особистість, яка змушена приховувати свій справжній внутрішній світ, тому що почуття ігноруються багатьма християнськими вченнями. «Не звертай уваги на почуття, просто роби, служи, віддавай», — ми часто чуємо такі поради щодо служіння та практичного християнського життя. При цьому людина не має права на чесність у питаннях служіння. Наприклад, неприйнятно сказати: «Стомився, не можу більше. Погано себе почуваю. Болить душа».

Але Біблія залишається словом життя та словом істини в будь-який час. Подивіться на Давида, як він виливає душу (свої почуття й емоції) перед Богом, якщо перекласти нашою мовою — це справжнісінька психотерапія.

3. Релігійне, зовнішнє, напускне благочестя, фарисейство.

В Ісуса під час земного шляху було багато конфліктів із фарисеями — релігійними лідерами того часу. Це була завжди неприємна розмова, начебто серце Христа зовсім не входило в становище цих людей і не виправдовувало їх.

Ця категорія людей дуже добре знала Святе Письмо. Їхній ревності щодо виконання різноманітних правил можна було позаздрити. Однак це було надто однобоко. Брак співчуття й любові до ближніх, демонстрація надмірної духовності (псевдодуховності) з розрахунком заслужити похвалу, бажання, щоб їх бачили люди, — були неприйнятними для Христа. Саме про таких Господь каже, що «…народ цей устами своїми наближається, і губами своїми шанує Мене, але серце своє віддалив він від Мене, а страх їхній до Мене — заучена заповідь людська» (Іс.29:13).

Істинна праведність

Праведність — це не тільки зовнішній вигляд і діяльність людини. Лицемір може виглядати праведним зовні, але це лише фасад, дуже гарна картинка. Не підкопаєшся. Істинна праведність походить від внутрішньої зміни нашого серця, роботи Святого Духа над нашим характером, а не від зовнішньої відповідності набору правил.

«Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить? І ми оцю заповідь маємо від Нього, щоб, хто любить Бога, той і брата свого любив!» (1Ів.4:20-21).

Отже, із цього випливає, що не можна:
— виконувати служіння без любові;
— служити Богу, не служачи людині;
— рятувати інших, ображаючи своїх;
— любити далекого, не поважаючи ближнього;
— любити Бога, ненавидячи брата;
— грати в церкву, не будучи храмом Святого Духа;
— знецінювати стан людини, при цьому покладаючи на неї незручний тягар.

Справжня духовність

Духовність визначається не тривалістю молитов, не читанням Біблії, не проповіддю Слова чи участю в різноманітних служіннях. Помилка віруючих у Бога людей часто полягає в тому, що вони приймають релігійність за духовність.

Повторюся: духовність не визначається активністю та позицією в служінні. Аж ніяк. Духовність визначається внутрішнім змістом твого серця та його впливом на світ навколо тебе, на твою сім’ю. Вона виявляється на твоєму робочому місці, на вулиці, у черзі за продуктами й на зібранні зокрема. Отже, саме вміст серця виливається в наше практичне побутове життя.

Я багато думала про духовність. Ми так легко кидаємо слова «духовні/недуховні». Наприклад, якщо людина в церкві працює — духовна, якщо в церкві її не видно — недуховна. Які жахливі висновки робить релігійність!

Знаєте, легко бути «духовним» у неділю, але чи це насправді є духовністю? Я дуже сумніваюся.

Ось три практичні прояви духовності:

1. Духовність визначається в розмові з близькими, рідними, коли тебе ніхто не чує зі сторонніх. Якою ти є? Що ти говориш і яким тоном? Що ти говориш про інших людей у закритій кімнаті? Ось де людина справді виявляє свою духовність. Це відбувається не в церкві, це відбувається у твоєму домі за зачиненими дверима.

Біблія нас попереджає про марну побожність. «Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, марна побожність того!» (Як.1:26). Тож марна побожність — коли людина начебто намагається відповідати встановленим нормам, але це не дає жодних плодів, а тому й зовсім безглузде.

2. Духовність визначається нашою реакцією на обставини. Коли все вийшло з-під контролю, коли твої нерви на межі, коли кров закипіла в жилах, що ти собі дозволяєш щодо інших людей? Що ти собі дозволяєш у ділах та у словах? Що ти собі дозволяєш щодо людей, які нижчі за статусом і тобі вони не вигідні? Ось де виявляється духовність.

«Не кривдіть один одного… бо Я Господь, Бог ваш!» (3М.25:17).

3. Третє, духовність — це простота Христова в людині.

«Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки» (Мт.10:16). Йдеться не про слова та розмову, а про внутрішній зміст. До простого, чистого хочеться доторкнутися, щоб напитися чистої води.

Якщо біля тебе хочеться жити, якщо біля тебе людям добре, якщо біля тебе люди не плачуть від тебе, якщо біля тебе люди знаходять утіху, якщо біля тебе їм хочеться пізнавати Бога й шукати Його особисто, — це чудово.

Останнім часом, я спостерігаю, як люди захопилися не мудрістю Божою, а мудрістю людською, чварами, суперечками, гнівними коментарями.

Але справжня духовність — це плід, який приносить Святий Дух у життя людини: любов, радість, мир, стійкість, доброта, щедрість, вірність, лагідність і вміння володіти собою (див. Гал.5:22-23).

Як тільки ми зупинимося у своїх багатоповерхових служіннях і звіримо свій спосіб життя з критеріями істинної духовності, то зрозуміємо щось дуже важливе. Стати духовним можна тільки тоді, якщо ми будемо напряму, особисто споживати їжу від Небесного Батька. Якщо ми дозволимо Духу Святому використовувати нас, наставляти й втішати нас у наших таємних кімнатах.

Оксана ГРАБЧУК

Благовісник, 1,2024